ЖИТИ ЯКОСЬ ТРЕБА. ОСЬ І ЖИВЕМО ЯК-НЕБУДЬ І З КИМ ПРИЙДЕТЬСЯ

Стало модним не любити росіян і Росію. Та з будь-яких приводів це демонструвати. Підкреслю: не керівництво чи владу, а саме людей.

Милосердя і співчуття, схоже, вже не є нашою національною рисою. Їх з’їли останні роки. У кращому випадку отруїли збайдужінням.

Ісус казав нам прощати ворогів наших. На жаль, ми вже не прощаємо навіть один одному, а також наших рідних і друзів.

Сприймаємо як данність насаджування принципу: жорстокість і черствість не мають пояснень і виправдань. Тому не треба бути наполовину безжалісним і нечутливим.

Нам стало куди простіше не любити та ненавидіти інших, ніж критично оцінювати власні дії і вчинки.

Особливо зараз страждаємо забудькуватістю, а тому сприймаємо себе ледь не за святих. Зрозуміло, що насамперед йдеться про нашу єдино правильну владу.

Мавпування та прилаштування до агресивної сірості видаємо за тверду принциповість. Насправді ж у такий спосіб шукаємо собі чергового господаря. І що характерно – знаходимо. Тих, на кого й дивитися не варто.

Говоримо не те, що думаємо і в чому впевнені, а те, що в «тренді», щоб догодити тим, у кого сила.

Притерпілися з тим, що відмінна думка агресивно придушується.

Відчуття невпевненості, яке в свою чергу переходить у рису неповноцінності, прикриваємо патріотичними фразами. Щоправда, публічно вони вже менше вигукуються.

Швидко знову призвичаїлися до таких явищ, що руйнують особистість, як безоглядні змирення, згоди та злягання з тими, кого ненавидимо, але остерігаємося. Не живемо, а прикидаємося.

Сприймаємо як данність, що нами керують люди без совісті, за якими нічого немає, окрім уміння красиво говорити. А те, що в них немає елементарного, але неодмінного – розуму і честі, не біда. У такий спосіб «виводимо» нову демократичну породу «негідників». Своїх!

Про позитивне говоримо коротко, решту часу присвячуємо проблемам, у яких винні усі, крім нас. Нас може заспокоювати і вдовольнити лише те, що в інших гірше.

За великим рахунком, нас влаштовує влада, яка до болю нагадує працівників кладовищ – копає могили і споруджує пам’ятники. Могили – людям, пам’ятники – у вигляді заводів, фабрик, розпилу бюджету, офшорів, захоплення земель та всього, що ще залишилося – собі.

Відтак, терпіння і споглядання – це те, що залишається українцям. Утім, ще правильні голосування. Судячи з соціології – тут ми «послідовні» у прагненні «жити по-новому».

Інші статті: 

ДУШУ Й ТІЛО МИ ПОЛОЖИМ. ЧИЇ? СВОЇ ЧИ НАРОДУ?

БЕЗПРИНЦИПНИЙ ЧАС ЧИ БЕЗГЛУЗДІ ПОЛІТИКИ? ТРЕБА ПОЧАТИ ДУМАТИ!

ОПАСНАЯ ЭКВИЛИБРИСТИКА УКРАИНСКОЙ ВЛАСТИ