З
нагоди Дня працівників освіти, в ході вітань педагогів влада та політики
переконують їх у тому, що в країні зроблено все для реформування освіти, а
власне самі реформи тріумфально крокують країною. До того ж, в усіх сферах…
При цьому демонструють абсолютне
нерозуміння очевидного: будь-яка програма розвитку, навіть всебічно вивірена,
приречена на поразку, якщо немає її суспільного сприйняття. Про яке суспільне
прийняття можна говорити, коли більшість людей переймається виживанням, коли
проблемою з проблем є те, як звести кінці з кінцями.
Коли із суспільних пріоритетів зникла
людина праці – робітник, аграрій, вчений, інженер? Тобто ті, що створюють
національне багатство.
А
в пошані нові герої – ділки на «Мерседесах», оточені охоронами, вони ж
представники народу в органах влади, моделі, попса, скоробагатьки і тому
подібне. Вони заполонили собою все і вся в країні. А показушний патріотизм став
прибутковою професією. Щодо таких можна сказати: патріоти – це особи з добре
оплаченим відчуттям любові до держави.
У розсвареному загалі, з апатичними
настроями та зневірою марно сподіватися на успіх будь-яких перетворень, на
прорив, на входження в цивілізований світ, на свободи, які так потрібні розуму
й душі кожної мислячої людини.
Тому для думаючої частини українства, а
педагоги першочергово належать до неї, завдання із завдань – допомогти вдихнути
життя в Україну, оздоровити суспільний клімат, привнести в нього інтелект,
відкритість, правду, подвижництво, жертовність і віру. Ні, не у владу, а в
народ, простого українця.
Переконати
усіх в цінності кожної людини, а відтак в необхідності прийняття державних
рішень на основі інтересів та потреб кожного громадянина, особливо молоді, а
також тих, хто приходитиме у цей світ.
Щоб у нас на це вистачило сил,
терпіння, енергії та здоров’я. І давайте не
будемо самі піддаватися зневірі та суму, хоча б вже тому, що це, як правило,
передує гніву. А гнів не додає конструктиву.
Зі святом!
Інші статті:
Комментариев нет:
Отправить комментарий