ЧЕРГОВІ ПРОМОВИ, ПОВЧАЛЬНІ МОНОЛОГИ І БОРОТЬБА, АЖ ДО ЗІТКНЕНЬ, ЗА МОНОПОЛІЮ НА ШЕВЧЕНКА…

Душе моя,

Чого ти сумуєш?

Душе моя убогая,

Чого марне плачеш,

Чого тобі шкода? Хіба ти не бачиш,

Хіба ти не чуєш людського плачу?

(Т.Шевченко. Сон)

Чергова річниця народження Т.Шевченка вже традиційно була позначена ритуальними дійствами, ходульними цитуваннями, заклинаннями і запевненнями виконати заповіти Кобзаря. Чергові промови, повчальні монологи і боротьба, аж до зіткнень, за монополію на Шевченка…

Раніше клялися у вірності ленінським заповітам, при цьому, не дивлячись на всеобучі, мало хто його читав. Тепер – Шевченком і також без знань його творчості та життя. Обходячись, у кращому випадку, залишками шкільної програми. Аж 147 пасажирів скористались акцією – читаєш Шевченка – отримуєш право на безоплатний проїзд у метро.

Для довідки: в середньому щодобово метрополітеном у Києві користується майже 1,4 млн.людей.

Коментарі потрібні? Тоді їх сутність зведеться до того, що люди зневірені в усьому і у всіх.

На такому фоні зовсім не традиційним виглядають нестримний оптимізм влади щодо ситуації в країні та запевнення про виконання настанов українського Пророка.

Вгодовані високопосадовці так і сиплють процентами, тонами, квадратами і кілометрами, демонструють, як, засукавши рукава по саму шию, вони вже забезпечили вагомо-відчутні результати в реформуванні країни. Виходить, що все в нас росте, що, за сталінськими визначеннями, жити стало краще, жити стало веселіше, а коли весело живеться, робота ладиться (з промови Сталіна на першій Всесоюзній нараді стахановців у листопаді 1935 року).

У кожної людини, яка вимушена слухати цей словесний понос, постає питання: кому ви це продаєте? В якому світі живете, коли не бачите, що людей кинуто напризволяще, що відбувається остаточне вихолощення їх основних прав і свобод, що принципи рівності та справедливості зруйновано до нульової відмітки? Що залишилося від засадничого принципу Конституції: Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава?

Як тут не згадати О.Пушкіна:

Тьмы низких истин мне дороже
Нас возвышающий обман...
Оставь герою сердце! Что же
Он будет без него? Тиран...

Друг.

      Утешься...

(А.С.Пушкин. Герой)

Зрозуміло, що країна і люди опинилися у винятково складних умовах. Що за великим рахунком, йдеться про те, чи бути Україні державою – цілісною і суверенною.

Як за таких обставин можна демонструвати таку тотальну відірваність від життя тими, хто зобов’язаний приймати рішення і повинен нести відповідальність за їх реалізацію.

Немає ж елементарного діалогу з суспільством. Схоже, його навіть не намагаються почути.

Такі собі сімейні гуртки і артілі особистих друзів, земляків та наближених соратників (низьких, але близьких), які дружно вилизують і зализують своїх патронів – це ж далеко не народ і навіть не його представники.

За таких обставин в Україні та з Україною може трапитися все, що завгодно, і 2017 рік може стати таким.

Сьогодні головна проблема – втрата довіри народу до влади. А оскільки у нас влада все ще уособлюється з державою, то й до держави. У свою чергу нинішня слабкість народу може виявитися більш руйнівною, ніж його сила. І не слід розраховувати на те, що кайдани для людини стають нестерпними лише тоді, коли їх послаблюють. І лише тоді він починає обстоювати свої права. В Україні, як свідчить практика, буває інакше.