ЧИ РОЗУМІЄ КИЇВ ЛЮДЕЙ?

В ході зустрічей та спілкування із людьми на окрузі із все відчутнішим відчаєм звучить одне й те саме питання:  у Києві хоча б розуміють, що ми неспроможні оплачувати ці комунальні тарифи!? Людський стан на місцях можна охарактеризувати одним словом: розпач. Його посилює і, власне, виборча кампанія, в ході якої пекучі людські проблеми (тарифи, пенсії, зарплати, охорона здоров’я, безробіття, вбита інфраструктура) у політиків на десятому плані.

Такої відірваності від елементарних суспільних потреб ще не було. Достатньо, бодай, кинути погляд на нав’язливу рекламу – зовнішню та в ЗМІ. Складається враження, що партії і політики взяли на озброєння цинічний принцип: у царстві брехні все є істиною.

Спроби «збити» ці непідйомні тариф за допомогою прийняття депутатського законопроекту про ринок газу натрапили на стіну ворожого несприйняття з боку Уряду.

Мотивація одна: тарифи обгрунтовані і це довели міжнародні аудитори. Правда, не спромоглися поцікавитися чи справедливим є співвідношення цих тарифів наявним зарплатам та пенсіям?   При цьому очільник Уряду демонструє виключно наступальну позицію, аж до агресії, наче підліток у перехідному віці.

Щоб не допустити остаточного прийняття цього закону, а також, щоб не дати використовувати парламентську трибуну для агітації, відтермінували пленарні засідання Верховної ради до початку листопада. Розрахунок, очевидно, робиться на те, що після 25 жовтня «напад любові» до народу стрімко піде на спад. Заклики зібрати позачергове засідання Верховної Ради розбиваються об регламентну норму – необхідність зібрати 150 підписів народних депутатів, що, зрозуміло, зробити малоймовірно.

Утім, за великого бажання її можна обійти. Відповідно до статті 73 пункту 14 Регламенту Верховної Ради, для цього достатньо рішення трьох фракцій або п’яти комітетів. Чи скористаються нею, скажімо, Батьківщина, Самопоміч і Радикальна партія, покажуть найближчі дні. В усякому разі, до дня місцевих виборів.

Ясна річ, що тарифи будуть зростати, але, як мінімум, вони повинні бути обгрунтованими і такими, що відповідають рівню доходів громадян. Проте, як свідчать висновки відповідної робочої групи Верховної ради, це далеко не так.

Не менше або, навіть, більш важливо усвідомити ще одну обставину. Сьогодні в основному економіка перебуває у приватних руках, а в собівартості продукції доля заробітної плати не перевищує 10% ( за винятком окремих сфер). Тоді як у цивілізованому світі 25 і більше відсотків. Зрозуміло, що, навіть, зважаючи на низку продуктивність праці, Верховній Раді України треба наважитися прийняти закон щодо оплати праці і в декілька разів збільшити її відсоток у собівартості продукції. Потрібно також прийняти закон про погодинну оплату праці.

Такі пропозиції неодноразово вносилися у Верховну Раду,  але вони блокувалися тими, хто стоїть за політичними фракціями і групами в українському парламенті.

І саме прийняття таких рішень, а не закону про державне фінансування політичних партій, засвідчить, що політичні сили у Верховній Раді України розірвали пуповину з українськими олігархами.