СВЯТО ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Свято Покрови Пресвятої Богородиці одне з тих, яке завжди, в усі часи, було особливим для українського народу. Воно – невід’ємна складова буття нашої людності протягом багатовікової історії, виходить далеко за межі лише релігійної його сутності. Як відомо, його історія сягає сивої давнини й пов'язана з частиною одягу Пресвятої Богородиці – головним покривалом (мафорієм), що на Русі став називатися «омофором».
Під час облоги Константинополя у 910 р. св. Андрій Юродивий зі своїм учнем Єпіфанієм, перебуваючи у переповненому людом Влахернському храмі, побачили Богородицю, яка розкрила над віруючими для їхнього захисту свій омофор (покрову). Це високе покровительство не тільки зберегло їхні життя, але й дозволило грекам переможно відбити ворожий напад. У ті часи Візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами (в ряді джерел – з племенами русичів під орудою князя Аскольда). На згадку про цю подію 1 жовтня 910 р. і було встановлено свято Покрови Пресвятої Богородиці.
Величезний ментальний вплив, який ця історія справила на сучасників ознаменувався започаткуванням у 1103 р., з ініціативи князя Володимира Мономаха, святкування Покрови Пресвятої Богородиці в Київській Русі. У XVII-XVIII ст. активними провідниками свята виступають козаки, які відзначалися особливим пієтетом у його пошануванні. Свято Покрови стає одним з найголовніших на Запорозькій Січі. Пізніші часи, аж до наших днів включно, лише посилювали утвердження Покровського культу на українських землях.
Навіть побіжного погляду на еволюцію цього свята цілком достатньо, аби пересвідчитись: те, що сприймається й озвичаюється людиною (народом) як запорука невичерпної благодаті, незрадливого покровительства, надійного захисту, складає для неї найсокровенніше й найцінніше внутрішнє надбання. Це те, що формує внутрішній стрижень, гартує характер, стає в найбільшій творчій помочі при всіх негараздах, випробуваннях, немочах. Зростаючи й випростовуючись, воно набуває характеристик того, що означається духовною величчю людини, духовною потугою нації, народу.
Про те, що сьогодення завжди перебуває у тісній ув’язці з минулим, також засвідчує свято Покрови Пресвятої Богородиці. Насамперед, усвідомленим сприйняттям його внутрішньої сутності. Усвідомленням своєї безпосередньої причетності до нього, осяганням невідбутності християнських істин, важливості благочестивого життя, дієвого утвердження буттєвого покликання людини.
Нинішні реалії, окрім всього іншого, на жаль, висвітлили ще один аспект пошанування Покрови Пресвятої Богородиці. Аспект, аж ніяк не природний у такому поєднанні, - політичний. Перебуваючи майже на фінішній прямій виборчої кампанії, політики надмірно користаються такою чудовою календарною нагодою, щоб розкрити свій «омофор» обіцянок і всезагальних ймовірних благ над знесиленим політичними випробуваннями народом.
Припасовуючи під свято майбутні «благодіяння», вони не гребують нічим. Для них максимально наобіцяти та переконати якомога більшу кількість виборців у своїх обіцянках – понад усе. Тим паче – і це рефреном повторюється скрізь і всюди – вони все знають, розуміють, можуть! Вони «живуть» тільки інтересами виборців і держави.
І як же прикро, що ось уже скільки років ці інтереси ніяк не можуть поєднатися. Чомусь весь час вони розірвані між собою.
Тому, саме тепер, напередодні великого свята Покрови Пресвятої Богородиці, варто усім нам звернутися до якнайширшого політичного загалу, аби якраз тепер спробували відчути над собою омофор саме Небесної Цариці. Омофор – правовірності, доброти, взаємопрощення, любові, миру, а не політичного прикриття оборудок у конфесійно розділеному та політично розвареному суспільстві.
Історичний екскурс до витоків свята та його широкого утвердження в новітньому часі мав би виявити найголовніше – духовну спадкоємність і нерозривність поколінь українського народу, незбориму потугу захисників нації. Сьогодні, як ніколи, нашим найвищим омофором має бути Покров Пресвятої Богородиці.
Вітаючи всіх зі святом Покрови Пресвятої Богородиці, зичу насамперед і головне – миру, добра, благополуччя, твердої віри у торжество справедливості й істинного чуття над собою – завжди і всюди – найсвятішого омофору.
Давайте з усією відповідальністю сприймемо вистраждані лауреатом Нобелівської премії з літератури 2015 року Світлани Алексієвич слова: «Любое решение проблемы способом насилия, когда погибают люди – это, конечно, варварство, героическое варварство или просто варварство, садистское, бандитское».
Давайте усвідомимо, що війна, конфлікти і конфронтація досягли вже такого рівня, що за ними не встигають діалог і дипломатія. Що ще трохи і ми вже не в змозі будемо зупинити важко передбачуваних подій.
В Україну потрібно вдихнути життя, потрібно домогтися миру.
Україні потрібна енергія життя! Життя сьогодні і зараз! Життя, гідного людини!