8 жовтня під гаслом «даєш безвізовий режим» Верховна
Рада України прийняла закон, яким зобов’язала український народ утримувати
політичні партії. До того ж після 1 липня 2016 року держбюджет повинен
розрахуватися за попередні вибори до ВРУ з нинішніми парламентськими партіями
на суму майже півмільярда гривень.
Мотивація – в Європі партії перебувають на державному
фінансуванні, а відтак, вони не підвладні певним особам і слугують виключно
народу і суспільству.
Але ж давайте порівняємо, яка ситуація в Україні та
Європі.
По-перше, в нас фактично немає політичних партій у
європейському вимірі розуміння цього терміну. Достатньо подивитися на політичні
партії, представлені у Верховній Раді. Це швидше бізнес структури, за якими
стоять конкретні фінансово-промислові групи. Іншими словами олігархи. Тепер
вони перекладають частину своїх витрат на державний бюджет. Люди, скажімо,
платять додатковий податок на оборону. Ну це хоч якось піддається поясненню і
розумінню. А тепер вони будуть обслуговувати те, що умовно називається
українськими партіями. При тому, що справжні політичні організації, створені на
ідеологічних засадах, просто не зможуть потрапити до Верховної Ради.
По-друге, можна констатувати, що нинішні, так звані, парламентські політичні партії зробили все,
аби гарантовано прописати себе у владі на
довгі роки.
По-третє, звертає
на себе увагу і той факт, в якій атмосфері відбувався розгляд цих питань, коли
заявляли, що ми домовилися відповідно тих чи інших положень. Не прийняли
рішення, а домовилися! А те, скільки разів переголосовували – це вже буденне явище
для нинішнього парламенту. Мабуть, теж «європейський стандарт».
Головне
питання: як можна у тотально збіднілому суспільстві обкладати людей додатковим оброком, видаючи це
за європейські стандарти? Якщо іти за цією логікою, то потрібно ввести державне
фінансування церков і конфесій, поставити на бюджет профспілки і, загалом, усі громадські
об’єднання.
Ці дії спрямовані на те, щоб «підігнати» країну під
нинішній політичний розклад. Знову ж таки під гаслом впровадження європейських
стандартів. Ці спроби поставити «воза попереду коня» у формуванні цивілізованої
політичної системи в країні, просто вбивають віру в те, що декларації відповідають
реальним намірам «провідників українських реформ».
До відома: в Україні зареєстровано 242 партії. Тобто
держава визнала правомірність їх існування, а на фінансове утримання бере лише Блок
Петра Порошенка, Народний фронт, Опозиційний блок, Самопоміч, Радикальну партію
і Батьківщину.
А що будуть робити після місцевих виборів? Вимагати поставити
на фінансування ще й інші політичні утворення, які проб’ються до місцевих рад?
Можливо, з місцевого бюджету.
Якщо вже йти за цією вивернутою
логікою, то варто було б поставити
спочатку питання про перезавантаження Верховної Ради. Щоб люди знали: після
виборів їм доведеться утримувати партії і їх вождів.
Гадаю, тоді вони не просто б
голосували, а принципово обирали.
І останнє: таке фінансування буде
відбуватися паралельно із заявами про відсутність грошей на індексацію
заробітних плат і пенсій.
P.S. Зважаючи
на те, що попередні вибори до парламенту відбувалися за змішаною системою, то
тепер, якщо йти за логікою абсурду, було б правильно компенсувати
депутатам-мажоритарникам суму, яка дорівнює сумі компенсації партіям. А це,
відповідно, ще півмільярда гривень!
Комментариев нет:
Отправить комментарий