Усі перші особи України вже встигли відмітитися в
оцінці факту обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН. Звісно,
найбільш широко прокоментував цей «переконливий результат» - за 177 країн із
193-х – Президент України: це і ознака «підтримки державного суверенітету,
політичної незалежності і соборності України» (наче це ще треба комусь
доводити), демонстрація того, що є «справді глобальний рівень міжнародної
підтримки України». Далі – перемога «особливо цінна» в умовах, коли «Україна
стала об’єктом зовнішньої агресії», коли час покладає на нас
«додаткову відповідальність за підтримання миру і стабільності в усьому світі».
Загалом правильні слова й констатації. Проте потрібно
зважати й на реалії.
1.
Східно-європейська
група, від якої Україна отримала таке право, - найменша в ООН і складається з
23 держав. І це при тому, що вона розширилась на 15 країн після розпаду СРСР і
Югославії. Зауважимо. Що ця група з’явилася у 1946
році. І не в останню чергу через намагання СРСР мати своїх «підлеглих» в РБ
ООН.
2.
Цього разу усі п’ять кандидатів (Японія, Єгипет, Сенегал, Уругвай та
Україна) не мали конкурентів у своїх регіональних групах і таким чином були
обрані за один тур.
До відома: РБ складається із 15 членів.
Постійні – Великобританія, КНР, Франція, РФ і США. 10 непостійних членів
обираються на два роки. Кожного року відбувається ротація п’яти з них. Україна вже обіймала цю посаду тричі:
1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 роках.
За великим рахунком, це щось на зразок
представництва народу в елітному клубі вершителів долі світу. Утім, за період
членства в РБ у 2000-2001 роках істотно розширилась участь України в
миротворчих операціях ООН в Боснії і Герцеговині, Македонії, Грузії, Конго,
Ефіопії, Лівані, Східному Тиморі, Сієра-Ліоні, Анголі, Бурунді. А під час
головування України в РБ до пріоритетних напрямків діяльності української
делегації належав комплекс питань з балканської проблеми, а також
близькосхідного врегулювання.
3. Як і в попередні періоди, обрання
цьогоріч непостійних членів РБ не стало світовою подією. Щоб переконатися у
цьому достатньо переглянути авторитетні західні ЗМІ.
Для національних рівнів, нових непостійних членів Радбезу – це,
безумовно, подія.
4. Багато в чому нас безпроблемно «обрало»
протистояння глобальних гравців з Росією. Скажімо, у 1999 році, коли Україну
обирали в непостійні члени РБ, у нас був серйозний суперник – Словаччина і
знадобилось три тури голосування. Позитивне рішення для України стало можливим
лише після зняття Словаччиною її кандидатури.
Безумовно статус непостійного члена РБ ООН дає
можливість підсилити увагу до «українського питання». Особливо, коли очевидною
є тенденція до «забування» проблеми Криму, коли під тиском сирійської тематики
і питання біженців на другий план відходить тема Донбасу. Досить сказати, що зі
шпальт західних видань останнім часом майже зникло слово «Україна». І в цьому
плані лише як заспокійливе або знеболююче звучить твердження А. Меркель:
врегулювання кризи в Україні продовжує залишатися в фокусі Німеччини та
Євросоюзу. До того ж термін «криза в Україні» переводить проблему в суто
внутрішньоукраїнську.
Не менш важливо бути свідомим того, що з обранням
України непостійним членом РБ, ставлення до неї буде визначатися не лише її
позицією в цьому органі (тут від неї майже нічого не залежить), а процесами в
середині країни. Більше того, на цьому фоні такі проблеми і виклики, як то
економіка, соціальна сфера, корупція, верховенства права і т. п., набудуть ще
більшого загострення й звучання.
Владі треба не називати перемогами те, що саме
припливає, а врешті-решт займатися облаштуванням країни, зайнятися якістю
України.
Комментариев нет:
Отправить комментарий