ДЛЯ ТИХ, ХТО ДУМАЄ. ОСОБЛИВО СЬОГОДНІ.

У відомій повісті Л.Толстого «Смерть Івана Ілліча» (1886 рік) успішний юрист і суддя у 45-річному віці усвідомив, що починає помирати. Наближення неминучої смерті спонукає його до осмислення життя:

-                      суворо виконував те, що вважав своїм обов’язком, а за свій обов’язок він приймав все те, що приймала за обов’язок панівна верхівка;

-                      маючи чудову роботу і гарну репутацію, його стосунки у шлюбі були досить проходними, однак вважав, що це нормально;

-                      найніжніші його спомини пов’язані з дитинством і менш вартісним виглядає для нього доросле життя;

-                      роками дбав лише про гроші, а тепер кар’єрні перемоги здаються далеко не такими значущими;

-                      він запитує себе: «Можливо, я жив не так, як треба?». І відчуває, що жив наче «камінь, що летить униз з прискоренням». Усвідомив, що «його служба, і устрій його життя, і його родина, і ці інтереси суспільства і служби, - усе це могло бути не тим. Він спробував захистити усе це перед собою. І раптом відчув усю слабкість того, що він захищає. І захищати не було чого».

Якщо бути відвертим, багато хто з нас бачить і розуміє, що те, як зараз організовує країну влада, прирікає більшість людей на неповноцінне життя, на безбарвне існування. Що усе це – не те.

Проте на відміну від героя повісті, ми зрештою маємо можливість виправити ситуацію.

Питання лише в тому, чи готові до цього, а чи притерпілися до того, що процеси в Україні розвиваються від поганого до гіршого. Не випадково ж країну поставили на конвеєр святкування її поразок.

Інші статті: 

МИ СВЯТІ, А ХТО В ЦЕ НЕ ВІРИТЬ – НАШІ ВОРОГИ

СЛАДКА, ПОРОЙ, БЫВАЕТ ЛЕСТЬ, ГЛУПЕЦ ГОТОВ С НЕЙ НА КОЛ СЕСТЬ

ОПАСНАЯ ЭКВИЛИБРИСТИКА УКРАИНСКОЙ ВЛАСТИ

МИ СВЯТІ, А ХТО В ЦЕ НЕ ВІРИТЬ – НАШІ ВОРОГИ

Сьогоднішня робота парламенту ще раз засвідчила, що вміст ГМО у його складі  значно перевищує будь-які допустимі нормативи, навіть за невисокими сучасними українськими стандартами. Реальні проблеми людей поступаються місцем надуманим питанням із псевдопатріотичним оформленням. Так, мій черговий виступ, скоріше - відчайдушний заклик, зупинити подальше руйнування систем охорони здоров’я, освіти, пенсійного забезпечення, соціального забезпечення загалом, традиційно не зацікавив більшість народних депутатів. Натомість, потужною «фронтовою» командою взялися вирішувати «більш чутливі» для людей питання: дискутувати на предмет мови доповідачів, виступаючих та оголошення бойкоту послу Німеччини. Гасла, заклики, бойкоти та патріотичне вбрання не є аналогами або замінниками достойним пенсіям, наявності та доступності ліків та заробітних плат, як би меркантильно це не звучало. Чергові бойкоти та необдумані дії таких «державних мужів» відкривають Україні виняткові можливості набуття подальшої ізоляції як держави. Достатньо лише поглянути, на який рівень «вивела» їх діяльність наші відносини із сусіднею Польщею.

Схоже, що ще трохи і Верховна Рада пересварить Україну з усім оточуючим світом. І в першу чергу з тими, хто вболіває за нас більш реально, ніж усі разом взяті «записні» патріоти – з Польщею, Німеччиною, Ізраїлем. Та й з впливовими політиками, які говорять правильні, але не завжди приємні речі. Навіть побіжний погляд на шпальти найавторитетніших видань засвідчують, що вірять нам все менше. Це м’яко кажучи.