четверг, 29 марта 2018 г.

ПРО ТЕ, ЩО ВЖЕ Є ДОКОНАНО ОЧЕВИДНИМ:

1. Українська влада не визначає порядок денний для країни. Вона йде за подіями, живе рефлексіями на них. До того ж із запізненням та невміло. У свою чергу події живуть і зберігають таку-сяку актуальність, навіть найбільш резонансні, в момент перебування в епіцентрі уваги ЗМІ та громадськості. Їх калейдоскопічна зміна та нагромадження пропорційно обертаються конвульсійними діями влади. Звідси хаотизм і незавершеність розв’язання жодної із значущих проблем.

Останній приклад: пожежа з великими жертвами у ТРЦ в Кемерово. Роздали грізні доручення щодо перевірки подібних закладів в Україні. Гарантую – завтра про них вже ніхто не згадуватиме. І так в усьому. Не було б подій – не знали б чим зайняти себе. Хіба що більш активно «організовували» змови і заколоти, щоб тримати суспільство в «тонусі». У тому числі з ляканням «п’ятою колоною». Адже з війною вже звиклися.

2. Сьогодні українська влада може демонструвати самостійність на тому ж рівні і в тому ж обсязі, як керівництво УРСР. І демонструє.
Приклад: міністерство охорони здоров’я. Перші особи знають, що в.о. міністра завдає непоправних ударів по їх реноме, але нічого зробити не можуть. Більше того, кажуть «партнерам»: через вашу креатуру ми багато втрачаємо, але ми її тримаємо. Тому, що послідовні. У «партнерстві».

І вже зовсім останній приклад: дуже не хочуть відміняти е-декларування для активістів, попри усі позірні демонстрації протилежного. Але доведеться…
І так в усьому. Кажуть, що вони тепер більш незалежні. Маючи на увазі, від впливу Москви. Справді незалежні, бо, схоже, від них вже нічого не залежить. Хто дає гроші, той і визначає політику. Цю аксіому ще ніхто не скасував.

3. Через це та інше в тому, що можна, за інерцією, назвати українською політикою взагалі не залишилось місця «маленькому українцю». Ніхто навіть не заїкається про те, як живе, чим переймається проста, звичайна людина. «Реформи» затулили її. В принципі, судячи з поведінки політбомонду, вона й нікому не потрібна.
Це – просто біда! Рукотворна! Як докричатися? Ні, не до влади, а до людей!

Може, з допомогою Тараса Шевченка:

Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Украйні
Дивитись, плакать — і мовчать!

А як не бачиш того лиха,
То скрізь здається любо, тихо,
І на Україні добро.
Меж горами старий Дніпро,
Неначе в молоці дитина,
Красується, любується
На всю Україну.
А понад ним зеленіють
Широкії села,
А у селах у веселих
І люде веселі.
Воно б, може, так і сталось,
Якби не осталось
Сліду панського в Украйні.



Комментариев нет:

Отправить комментарий