З виступу у ВР 31.05.16 р. і про те, що не вдалося сказати

Допоки в Києві «підганяють» країну під себе і ділять повноваження під політичний момент, годують суспільство новинами з «відхожих місць», людей в селах, селищах та містах тотально огортає зневіра і розпач – як вижити. Люди все більше відчувають себе жертвами. Зрозуміло, що за таких умов важко говорити про перспективи України.

Те, що називається реформами, вже сприймається як нестерпна повинність і навіть покарання. Невідомо за що.

Людям залишається хіба що триматися за повітря та жити в країні, якій вони не вірять.

Чи не найбільшим серед страхів є страх захворіти. Складні хвороби – це вже різновид смерті. Особливо від раку.

Свідчень цьому – безліч. Наведу лише одне: ще 3 березня цього року звернувся до МОЗ, ОДА і РДА, згодом - телефонував з проханням надати необхідну допомогу для лікування жительці села Червона Воля Новоград-Волинського району Житомирської області Олені Стрілець. У листі вона написала: «перенесла три операції, зараз переведена на хіміотерапію, а коштів не хватає на лікування, а жити то хочеться, бо мені всього 47 років».

Минуло майже три місяці. Реакції – жодної. 30 травня отримав листа з району такого змісту: «Стрілець Олена Петрівна, жителька с.Червона Воля, померла, у зв’язку з чим розгляд звернення припинено».

Протягом кожного тижня надходять десятки листів та звернень, у яких кричить людський біль. Те ж саме під час перебування на окрузі. Куди з ними йти? Що робити з відписками?

Приклад – будь ласка. На пішохідному переході траси «Київ-Чоп» в районі села Піщів вже загинуло 20 людей. Безліч звернень щодо необхідності встановлення світлофора по суті ігноруються. Адже відписки не можна вважати за адекватну реакцію. В останній такій відповіді чомусь приплели до проблеми МВФ.

Взагалі питання доріг, точніше – їх фактичної відсутності, є одним із найболючіших. Села фактично опиняються в ізоляції.

У п’ятницю вся країна раділа на останньому дзвонику в школах. Тепер почалося оздоровлення дітей – переважно у тих же школах, на асфальті чи в пилюці. Зате показник такого оздоровлення буде справним.

У той же час в селищі Кам’яний Брід простоює унікальний за обладнанням і можливостями чорнобильський санаторій. Зокрема, в ньому є єдиний на весь Баранівський район басейн. Ніхто не бажає займатися подоланням відомчих бар’єрів. Зате про реформи освіти торохтіти багато бажаючих.

Про особливе: на окрузі до мене звернулися батьки старшого лейтенанта Михайла Євтушка, який в зоні АТО отримав 26% опіків шкіри. У госпіталі батькам сказали: готуйте багато грошей, оскільки потрібне надзвичайно складне лікування.

Питається: а де держава? Де деклароване піклування про захисників Вітчизни?

Нічого не скажеш – вселили надію в батьків і підтримали.

Належить констатувати: законодавча і виконавча влада злилися в один монолітний інститут. Про це свідчить хоча б той факт, що немає жодної реакції з боку вищого представницького органу народу щодо непідйомних комунальних тарифів. Все робиться для того, щоб не розглядалися соціальні закони, не було прийнято рішення про фінансування профтехосвіти і т.п.

Тепер ВР залишилося зробити ще один крок – прийняти такий закон про вибори, щоб політики не зустрічалися з виборцями. Перший крок у цьому напрямку зроблено – запропоновано відповідні зміни до закону про Регламент ВРУ.