ІРРАЦІОНАЛЬНІСТЬ РІШЕНЬ

Останні дні увага країни прикута до загострення бойових дій у районі Донецького аеропорту та навколо Донецька. Щодня статистика смертності у регіоні уперто йде вгору. Заручниками цих страшних подій є мирне населення, приречене самотужки вирішувати проблему свого виживання.  

Напевно війна, як і все у цьому світі, колись закінчиться, але ніхто не може спрогнозувати, коли нарешті це станеться, а головне:  якими будуть її остаточні наслідки для України і людей.

Незважаючи на проголошене кожною зі сторін - а їх у цьому конфлікті налічується більше двох - бажання до мирного врегулювання, судячи з ірраціональності подій, суттєво поступається справжній меті: затягуванні кровопролиття з метою вирішення своїх, на перший погляд не пов’язаних між собою, геостратегічних завдань.

Навряд чи можна сприйняти й проведення чергової, вже четвертої, хвилі мобілізації, як сигнал до швидкого примирення. А взагалі постає питання: нащо залучати далеких від військової справи людей, коли в країні налічується близько 800 тисяч осіб при зброї, які в тій чи інший спосіб пов’язанні із силовими структурами. Що роблять вони? Бережуть спокій влади? Чи є розрахунок на те, що ті, хто відгукнеться на «запрошення» військкомату прийняти участь у «Вітчизняній війні», поповнять ряди небесних тисяч і не повернуться до Києва, аби поставити владі незручні питання?  

Паралельно з цим Кабінет Міністрів продовжує злочинний «експеримент» щодо встановлення максимальної межі можливостей українців, які після отримання нових платіжок за комунальні послуги, почали стрімко тверезіти від патріотичного чаду, який заважав багатьом бачити більше ніж їм вирішено показувати. Упевнений, не такого життя по-новому вони чекали.

Влада має почати діяти відповідально, перестати діяти у супереч своїм деклараціям. Люди втомилися чекати реалізації мирного плану, у них більше немає сил чекати від влади мудрих рішень, згасає віра у те, що ця влада на них взагалі спроможна. Треба сказати людям правду: цей жахливий конфлікт неможливо вирішити воєнними діями апріорі. Ми вже втратили Крим, ми, а я в цьому переконаний, як мінімум морально втратили схід. Окрім нарощування взаємної ненависті між людьми, ми не досягли нічого. Потрібно сідати за стіл переговорів і домовлятися. І продемонострувати реальні кроки щодо мирного врегулювання конфлікту і спробувати стати чинником його вирішення, а не засобом продовження. Іншого шляху в України сьогодні немає.