В
Америці – Ірма, в Україні – Саакашвілі! Передбачити всі руйнівні наслідки, які
несуть обидві стихії, наразі складно. Хоча за своєю природою, особливо з
урахуванням сприятливих українських «ландшафтних» особливостей, потенціал
другої залишається вкрай недооціненим.
Виявляється,
що й загроза масштабних російсько-білоруських військових навчань, про яку так
багато говорили, для української влади ніщо у порівнянні з фактором Саакашвілі.
Утім,
він вийшов за межі України і завдасть їй значної репутаційної шкоди. До
негативної реакції країн-сусідів на «мовні новації» в освітянському законі,
який подавали ледь не як зразок реформаторства, додалося невдоволення Польщі
через втягування її у наші внутрішньополітичні розбірки. Взагалі з цього
приводу не зможе відмовчатися ЄС. Тим більше, що у цьому питанні Україна вже
точно не зможе звалити провину на Росію, хоча дехто таку спробу вже демонструє.
Дякуючи
телевізійникам, які, власне, й додали цій події магнітності, країна мала змогу
онлайн спостерігати «цивілізований безвізовий» перехід польсько-українського
кордону Саакашвілі та його захисників. Зараз на їх боці невдоволення та
озлобленість людей, якими керує надія на краще життя. А безкінечні надії
вистражданого, як правило, породжують ілюзії з подальшим, звичним для нас,
розчаруванням.
За
великим рахунком, маємо справу із закономірними процесами післяреволюційного
періоду – черговий виток боротьби за владу або за її перерозподіл з боку тих,
хто вважає себе обділеним чи неналежно поцінованим за зусилля у поваленні
попереднього режиму. Так було завжди.
Отже,
реалізується спроба контрреволюційного перевороту (заколоту) власне в одному
політичному середовищі. Зверніть увагу на організаторів – це фактично одна
вчорашня політична команда. Через невдоволення своїм статусом чи місцем у
правлячій ієрархії (вчора і зараз) вона поділилася на ворогуючі фракції.
Повторюється картина 2005 року, що підтверджує тезу про закономірність
післяреволюційних рецидивів.
Правляча
фракція цієї команди отримала пробоїну, яку, судячи з її хаотичних дій, навряд
чи зможе успішно залатати, якщо продовжуватиме діяти у такому ж ключі. Адже
одна особа, за якою, як за стінобитною машиною, слідує група політиків, змусила
капітулювати всю державну машину. Заяви навздогін про злочин та порушення справ
і т.п. – додатковий доказ цього. Демонстрацією подібного безсилля влада
власноруч докладається до закладання засад самознищення, яких, до слова, й без
того вистачає.
Вчорашні
події показали, що навряд чи зможе вона розраховувати на силову компоненту,
хоча три роки її плекала. Пам'ять про те, як поступили з тими, хто виконував
свій обов’язок у грудня 2013 – лютому 2014-го витравити
неможливо.
Те, що
в дію приведені значні маси, мабуть, означає не стільки підтримку Саакашвілі і
К°, скільки привід продемонструвати претензії владній команді. А отже, немає
підстав сподіватися, що масові акції розсмокчуться і затухнуть. Швидше за все
вони будуть перенесені у Київ, розхитування ситуації активізується. Ключовою
вимогою на цьому етапі буде проведення дострокових виборів до Верховної Ради.
Це тільки відправна точка у жорсткому зіткненні за владу.
Теза з
послання Президента про загрозу руйнації України набуває пророчого звучання.
Як тут
не згадати слова І.Губермана: Не в силах нас ни смех, ни грех свернуть с пути
отважного, мы строим счастье сразу всех, и нам плевать на каждого.
Комментариев нет:
Отправить комментарий