ПРОЕКТ ДЕРЖБЮДЖЕТУ-2016 ЯК СВІДЧЕННЯ КРАХУ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ. ЯКЩО ВОНА БУЛА.

Звершилось. Проект держбюджету на 2016 рік, про який так довго говорили як про вершину реформаторства, явили народу. Правда лише тій його частині, що має доступ до інформаційних мереж.

Звісно, він недоступний для усіх тих, кому прожитковий мінімум запропоновано в 1330 гривень, а якщо виживуть, то з 1 грудня 2016 року накинуть, можливо, 166 гривень. Мінімальну заробітну плату визначено відповідно в 1378 і 1550 гривень. Це при тому, що просто для виживання ці показники навіть за офіційною статистикою мають бути вдвічі більшими. І якщо не брати до уваги рівень інфляції, який, за усіма прогнозами, буде набагато більше запропонованого в 12%.

Судячи з усього, Уряд взяв курс на вичавлювання останнього з того, що ще ворушиться. Наджорстка фіскальна політика не супроводжуватиметься такою ж масовою лібералізацією, руйнуванням монополій. Централізація і тиск, скидання на місцеві бюджети всього, що можна скинути – ледь чи не основа бюджетних новацій. Результатом їх стане добивання освіти, медицини, загалом соціально-культурної сфери на місцях.

Вводиться повсюдне скорочення соціальних зобов’язань держави. Проектом держбюджету передбачено зупинку дії не менше 40 законів в їх соціальній частині. Це шлях до хаосу і бунтів. Не думаю, що, скажімо, учасники АТО мовчки проковтнуть наступ на їх права.

Питається: навіщо взагалі приймати закони, в тому числі з подачі та за погодженням з Урядом, якщо в підсумку у нас все вирішує Мінфін разом з МВФ (чи правильніше сказати, навпаки). При цьому їм плювати на будь-які законодавчі заборони це робити, на рішення Конституційного суду, які є «обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (ст..150 Конституції), врешті-решт на Конституцію. І плюють.

Зокрема, статтею 30 проекту бюджету Мінфін одноосібно (зрозуміло, за підтримки А.Яценюка, який перед тим видавав гнівні тиради, що від фундаментальних досліджень немає віддачі, не розуміючи взагалі, що таке фундаментальні дослідження; а МОН стверджує, що нічого з цього приводу не знало), «наказав» приєднати всі галузеві академії (а їх 5) до Національної академії наук, позбавивши її в свою чергу головного розпорядника коштів.

Така новація є завуальованим погромом української науки. Скориставшись нинішньою безпорадністю в силу певних обставин в головному науковому штабі країни, грубо, по-фельдфебельськи пройшлися кованими чобітьми по мізках. Зрозуміло, що спочатку і давно вже потрібно було вирішити ці «обставини», зрозуміло, що реорганізація науки конче необхідна. Але не так, не у такий спосіб. Бо це спосіб добивання виразних інноваційних перспектив України, остаточне зведення її до сировинного додатку.

У цьому зв’язку треба дати відповідь і на таке: для чого тоді передбачено аудит західними експертами наукової сфери України? Цікавить, що є перспективного, які є заділи?

І ще одне: навіщо тоді витрачалися такі титанічні зусилля на підготовку і прийняття Закону про наукову і науково-технічну діяльність, коли в момент все руйнується?

Хто нами керує?!