ДЕЩО ПРО ТЕ, ЩО ВІДБУВАЛОСЯ НАСПРАВДІ

Два роки тому, розуміючи, чим може обернутися масове побиття молоді на Майдані Незалежності, намагався бути почутим, щоб не допустити подальшого розвитку подій за трагічним сценарієм. Це мені підказав досвід 2004 року, коли довелося, не тому, що я такий сміливий, а тому, що більше нікому було не допустити пролиття крові, взяти на себе відповідальність за прийняття рішень та здійснення практичних дій, які дозволили убезпечити країну від кривавого конфлікту.

Сьогодні бачу, що тоді ми цю війну просто відклали, у тому числі через те, що Леонід Кучма категорично відкинув усілякі пропозиції про силове розблокування проблеми, а у Януковича не було сил для реалізації саме такого сценарію. Особливо слід наголосити, що у той момент Верховна Рада змогла виявити висоту відповідальності і здійснити єдино правильні на той момент кроки.

Наприкінці 2013 – початку 2014 років Янукович затіяв гру у силовий сценарій і на більше не був спроможний. Ті ж, хто присвоїв собі право виступати від імені Майдану, добре усвідомили, що тільки через силовий конфлікт вони прокладуть собі дорогу до влади. Верховна Рада ж тоді була паралізована, поділена на ворожі табори, відповідально мислячих осіб в ній було явно недостатньо.

Достатньо згадати, скільки зусиль довелося докласти мені з групою колег, щоб закликати депутатів повернутися до Верховної Ради у той страшний для країни день і продемонструвати свою відповідальність за недопущення дальшого масштабного кровопролиття, втягування країни в справжню війну. До речі, багато хто боявся заходити до Верховної Ради і натомість звучали пропозиції зібратися у Михайлівському Соборі.

А коли зібралися, то виявилося, що обмаль тих, хто спроможний опрацювати та довести до необхідного рівня рішення. Всі були в революції – вже ділили посади, а руки і мізки не доходили, щоб навіть оформити прийняті документи. Не кажу вже, щоб це було в правовому плані, а хоча б у політико-правовому. Гадаю, ви розумієте, що не було чистих правових механізмів організації країни у цей драматичний момент.

Можна було б розповідати, скільки виявилось бажаючих поставити свої «історичні» підписи на документах, коли все довели їх до більш-менш прийнятного (удобоваримого) рівня.

Звичайно, якби на початку грудня Уряд пішов або його було відправлено у відставку, можливо, Україна не потрапила б у таку жахливу стадію свого існування. Слід розуміти і те, що, якби тоді це рішення було прийнято, то владу не отримали б ті, хто її отримав. Вони це добре розуміли тоді і їх шанс був лише в ставці на силу.

Але це вже зовсім інша історія…