МИ ДИВНА КРАЇНА – УМІЄМО ЛЮБИТИ ЛИШЕ МЕРТВИХ

Сталін постійно повчав своїх соратників: щоб вміти управляти, треба знати маси, а щоб знати маси, треба йти в маси. Правда, сам цього не робив.

Таку ж лінію проводить українська влада (якщо можна назвати її українською – за змістом та формою). Вона несамовито вірить, що знає, чим живе народ і чого він хоче. Причому знає на відстані, не опускаючись до «сірих». Як кажуть у народі, все знають, тільки на горщок не просяться. Гадять людям просто на голови.

На всіх щаблях і рівнях влади несамовито торохтять, що ощасливили людей останніми рішеннями. При цьому, як щитом прикриваються цифрою про мінімальну зарплату в 3200 гривень.

Люди ж іншої думки. Особливо коли проаналізувати закон 5130, яким фактично скасовано соціальні зобов’язання держави. Скасували всупереч Конституції.

Це та інші рішення мають виклично антинародний і навіть геноцидний характер.

В сукупності з чорним понеділком, пов’язаним з так званою націоналізацією Приватбанку, в суспільстві домінуючою є думка – життя погане, слід готуватися до ще гіршого.

Останнім часом дедалі частіше звучить теза: хай би було погане вчорашнє, ніж «життя по-новому» сьогодні.

Загалом суспільну атмосферу можна охарактеризувати так: знесилля – зневіра – страх – відчай – гнів і ненависть.

Для людей влада – це ті, що крадуть.

Зараз у Верховній Раді домінує заклик «Дайош бюджет».

Перед тим, як його реалізувати, а судячи з усього, так буде, ви спочатку скажіть і доведіть, як людям вижити за прожиткову суму в 1600 гривень. Не кажу вже про менші пенсії.

Особливо на селі. Сьогодні – це внутрішня колонія, резервації.

Ми дивна країна – вміємо любити тільки мертвих. І цьому активно сприяє МОЗ, керівництво якого успішно добиває те, що залишилося від медицини.

Щодо останніх виборів до ОТГ. Не сприймаю оптимістичних бравад політиків про перемогу їх партійних сект. Бо ці вибори – це загарбання укрупнених громад новітніми поміщиками. Ділками місцевого розливу, які державне вже вважають своєю власністю Священною і недоторканною.

Такої наруги над людьми і такого примусу ще не було. Навіть за попереднього режиму.

Тон у цьому задають місцеві адміністрації і згадувані вже ділки, які вчора були у правлячій партії і сьогодні знову у правильній партії. Це стало можливим тому, що Київ зробив ставку на тих, хто «низок, но близок».