Українське
суспільство продовжують «годувати» місцевими виборами. Інформація про хід
підрахунку голосів подається як фронтові зведення. Хоча очевидно, як Божий
день, що який закон, такі й вибори, що країна й люди від них, як мінімум, не
виграли.
Чому це
робиться?
1. Центральній
владі, включаючи коаліцію у Верховній Раді, яка несе чи не основну
відповідальність за стан справ в країні, потрібно, щоб за будь-яких обставин
повірили в її навіювання людям, що вони висловили їй довіру своїм голосуванням
на продовження того, що коїться в країні.
Звісно,
сьогодні зробити це не просто. Бо суспільство зжило страх, розхитане, втратило
усталеність і стабільність. Політики ж, будучи не спроможними створити
задеклароване нове, переінакшують старе, замість зміни системи пропонують в
реальності лише зміни в системі. Кличуть людей невідомо куди. Чи то до нового
суспільства, чи то до реконструкції старого. Реальні перетворення підмінені
революцією слів.
Ввівши в гру
народ і не знаючи, що з цим тепер робити, влада вдається до звичного:
поводиться з людьми як з дітьми, приписує їм характер і норми поведінки, як і
раніше, утверджує себе в праві завжди бути правою. У підсумку – минуле вибухає
сьогоденням.
Звідси й
продовження попередньої практики: триваючий процес підрахунку голосів, коли,
скажімо, в Польщі, яка також мала вибори 25 жовтня, офіційні результати були
відомі наступного дня. У цьому ж ряду, після оговтання, намагання
«переглянути», «уточнити», відмінити невигідні результати голосування. Продовження
їх – тяганина з визначенням дати виборів там, де вони не відбулися. Коаліція
ніяк не може домовитися щодо дати. До чого тут коаліція? Це перше. Друге: це не
право коаліції, а обов’язок Верховної Ради невідкладно прийняти технічне
рішення. Невже не зрозуміло, що подібні маневри не дадуть бажаного результату,
а навпаки ще більше налаштують людей проти Києва.
Результатом
подібних галюцинацій буде те, що вибори в акурат і в основному завершаться під
Новий рік.
Для
підкріплення своїх оцінок наведу висновок зі статті «Реванш олігархів» в
«Foreign Policy» (США): «недільні вибори виглядали швидше як повернення до
старих, диких, менш демократичних часів… Загальна тенденція бентежить».
2. Усі ці
видовища не в останню чергу демонструються, щоб відволікти суспільну увагу від
катастрофічного стану економіки, висмоктуючих останнє з людей тарифів,
жалюгідних зарплат, пенсій і т.п. Правда, мені можуть заперечити: раз люди
голосували за представників влади, їх все влаштовує. Відповідаю: люди все ще
продовжують голосувати, а не обирати.
До цього часу
у Верховній Раді немає проекту держбюджету на 2016 рік. Більше за все, немає
його і в Кабміні. Ніхто цим не переймається. Ніколи. Усі рахують та ділять
місця в радах, роблять прикидки, кому яка територія відійде на «годування».
3. Вільно чи
невільно такі видовища «накривають» найболючішу проблему Сходу України.
Складається враження, що її вкотре відкладають до чергової міжнародної
зустрічі, а виконання Мінських та Паризьких домовленостей зробили справою
робочого рівня. У свою чергу на ньому, і це м’яко кажучи, дезавуюються
домовленості на найвищому рівні.
Така оцінка
напрошується зі співставлення позицій сторін щодо передумов проведення виборів
на окремих територіях Донбасу.
Напрацювання
української сторони:
- вибори на основі
діючого закону з уточненнями і поправками, які можуть бути імплементовані
окремим законом про особливості застосування виборчого законодавства на окремих
територіях;
- участь у
виборах усіх бажаючих українських партій. Прохідний бар’єр – 5%;
- допуск на
території, де відбуватимуться вибори, ЗМІ та міжнародних спостерігачів;
- участь у
виборах жителів Донбасу, які вимушені були залишити свої домівки. Питання: де
вони повинні голосувати? Очевидно, за місцем попереднього проживання. Звідси –
чергове питання: як забезпечити безпеку цих людей і чи погодяться вони на
повернення?
Очевидно, слід
розуміти, що стосується це як тих, хто переїхав на інші території України, так
і в Росію;
- повне
виконання двох Мінських протоколів: демілітаризація, виведення незаконних
збройних формувань та іноземних військ, відновлення контролю українською
державою над відповідною територією (читай – і кордоном);
- дезавуювання
виборів глав і парламентів ДНР і ЛНР 2 листопада 2014 року, передача від них
усіх владних повноважень органам місцевої влади, які будуть обрані;
- процедура
амністії після реалізації попередніх пунктів.
Поза сумнівом,
це логічна постановка питання. За винятком одного – неспівпадіння з окресленими
домовленостями в Парижі щодо послідовності дій, які озвучили лідери Німеччини
та Франції. Для розуміння повноти картини додам: у західних ЗМІ рефреном
звучить думка, що вирішення української проблеми Б.Обама залишив А.Меркель. І,
мабуть, не в останню чергу цим й пояснюється наполегливість канцлера Німеччини
якомога швидше закрити «українську тему».
Протилежна
сторона, як пишуть ЗМІ, посилаючись на Мінські домовленості та узгоджений
алгоритм кроків лідерами нормандської четвірки, вимагає діяти від зворотного і
ставить на перше місце повну амністію для «захисників республік» і пов’язує цей
пункт з обміном полонених за принципом «усіх на всіх».
Відповідно
відмовляється навіть обговорювати українські вимоги. Пропонує запровадити
мажоритарну виборчу систему і спеціальні правила акредитації для ЗМІ.
Підкріплює це критикою результатів місцевих виборів 25 жовтня.
Таким чином,
покладати надії на те, що зможуть домовитися ті, кому доручено домовлятися, є
ілюзією.
Напевно, що й
завдання таке не ставиться. Інакше сторони демонстрували б більшу гнучкість і
не шукали приводи для заведення ситуації в глухий кут. Слід розуміти, що
порозуміння у будь-яких питаннях легко досягається лишень тоді, коли одна
сторона те й робить, що піддакує.
Поки що
Німеччина і Франція намагаються не звертати уваги на ці розбіжності. Наголошують
виключно на необхідності якомога скоріше провести вибори. А для цього вимагають
швидкого узгодження відповідного законодавства.
З Росією та
представниками самопроголошених ДНР і ЛНР все зрозуміло. Але не можна
достеменно зрозуміти політику української влади. Як і те, чию ж тоді позицію
висловлювали А.Меркель і Ф.Олланд після завершення останньої зустрічі
«нормандської четвірки» в Парижі. Далекий від думки, що лише свою.
Якщо так, то
наші переговорники відхрещуються від домовленостей, побоюючись неоднозначного їх
сприйняття всередині країни. Це м’яко кажучи, неоднозначного.
Натомість
маємо намагання тримати суспільство зануреним в інші проблеми. У тому числі
відволікати їх довгограючим процесом виборчої кампанії. До того ж війна, як це
цинічно не звучатиме, вигідна владі. На неї можна списувати всю нікчемність
нинішнього стану України. Проте така імітація зусиль – це неймовірно дорогий
сценарій для усіх нас. Відповідальна і чесна влада не тримає людей за дурнів.
Так живе цивілізований світ.
Не можна
приховувати від людей принципових речей. Це рівнозначно приховуванню від них
майбутнього. Інакше виходитиме, що люди повставали не проти антинародного
режиму, а проти режиму банкротів. А це принципова різниця.
Комментариев нет:
Отправить комментарий