КОНСТИТУЦІЙНІ ВИВЕРТИ

Стаття 155 Конституції України містить чіткий і однозначний припис: законопроект про внесення змін до Конституції, крім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України. В свою чергу, стаття 156 регулює спеціальний порядок про внесення змін до вищезазначених розділів Конституції: голосування не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України з подальшим затвердженням всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

         28 січня ВР, вперше в історії українського парламентаризму, у небачений в конституційній практиці спосіб, внесенням змін до закону про Регламент Верховної Ради України, «підкоригувала» Конституцію: остаточно зміни до Основного закону можна приймати на будь-якій наступній сесії, а не наступній черговій сесії (вловлюєте різницю?!).

         Чим продиктоване таке безпрецедентне рішення?

         По-перше, браком 300 голосів для прийняття на наступній черговій сесії (з 2-го лютого) змін до Конституції щодо децентралізації, перш за все в частині «особливого статусу Донбасу». Необхідністю заспокоїти західних партнерів демонстрацією процесу, що мінський процес триває. Рівно ж як і потребою пошуку консенсусу в Україні з «партією війни», яку в останній час публічно намагається очолити А.Яценюк.

         По-друге, як подейкують в парламентських кулуарах, тим, що Конституційний Суд не наважується брати на себе відповідальність, а відповідно розглядати подання 51-го нардепа з цього питання. Знову ж таки, як стверджують начебто поінформовані політики, після цього Конституційний Суд «підіпре» своїм рішенням щойно прийнятий закон. Не випадково ж він миттєво отримав усі необхідні підписи і набув чинності. Правда з цього приводу вже є рішення Конституційного Суду від 2002 року і воно однозначно на користь Конституції.

         Взагалі останнім часом дивні справи чиняться навколо Конституції. Хоча достеменно невідомо, за яким Основним законом живе країна – 1996 року чи 2004 року? Фактично Україна не має легітимної Конституції: як Конституційний Суд змінив її нелегітимно, так і Верховна Рада повернула її у нелегітимний спосіб.

         Водночас слід констатувати, що й нині діюча Конституція не тільки тотально порушується, а й не працює. Зокрема тому, що ціла низка її положень повинні регулюватися законами. Всього потрібно було прийняти 106 законів для реалізації Основного закону. Прийнято приблизно половину. Не має, скажімо, таких актів, як закони про мирні збори, про місцевий референдум, про територіально-адміністративний устрій тощо.

         Жодного разу на державному рівні не було проаналізовано і не показано суспільству, як не показано суспільству, як працює Конституція. Ніхто не хоче брати на себе цю невдячну місію, адже картина буде надто гнітюча. Але є чимало бажаючих її змінювати, особливо у кожній новій владі. Підганяти під себе і для себе. Не в останню чергу через це Україна перебуває чи не в постійній комі.