ДО ЕЙФОРІЇ ДОДАТИ Б ЩЕ Й РЕАЛІЗМУ

Очікувано усі причетні до політики та влади одномоментно заговорили про велику перемогу – отримання Україною права на безвізовий режим до ЄС, за винятком Великобританії та Ірландії, плюс Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії.

В принципі це позитивна новина. Тим більше, що відсутність позитиву в усьому іншому, вимагає говорити про позитиви авансом.

По-перше, безвізовий режим запрацює швидше за все з другої половини 2016 року, а не з 1 січня, як в цьому запевняли.

По-друге, щоб це відбулося остаточно і неповоротно, Україні належить виконати ще п’ять відомих вимог. А на додаток прийняти Трудовий кодекс, в якому має бути обов’язково зазначено недопущення дискримінації для сексуальних меншин.

По-третє, безвізовий режим для українців означатиме лише не вистоювання в чергах за візами та відміну плати за них, необхідність мати біометричний паспорт (фактично плата за нього замінить плату за візу).

Громадяни України отримають право лише на перебування в ЄС не більше 90 днів протягом півроку, що мало місце й з візами. Але вони так і не отримають право на роботу (потрібен спеціальний дозвіл) та на навчання більше трьох місяців).

Разом з тим, потрібно мати для виїзду за кордон практично усі документи, що й для оформлення візи. Адже з нас можуть вимагати (ймовірно, що так і буде) документи про підтвердження мети та умов поїздки, наявності необхідних коштів для перебування й повернення, бронювання житла і аж до наявності готівкових коштів та необхідних сум на кредитних картках, медстраховок, запрошень в разі відвідування родичів, друзів чи знайомих і т.п.

Чому Євросоюз погодився авансом оголосити про рішення щодо безвізового режиму Україні без виконання усіх умов? Щоправда його ще мають затвердити Європарламент та Рада ЄС.

Очевидно, в гру вступили великі геополітичні розрахунки – не втратити Україну, утім, як остаточно не відвернутися від Росії і не дати їй додаткових аргументів у дискусіях з українського питання.

В нещодавно опублікованій доповіді Центру національних інтересів США «США і Росія після української кризи: три сценарії» міститься низка оцінок і прогнозів:

- російсько-українська конфронтація переростає в заморожений конфлікт, схожий на конфлікт Молдова-Придністров’я, але значно більшого масштабу;

- українська політика буде, як завжди, представляти собою бізнес, всередині якого дух Майдану буде продовжувати жити, але вся необхідна для перетворень енергія буде знищена попередніми розчаруваннями;

- «втома» Західної Європи від українського конфлікту і від того, що Україна визначає характер відносин між ЄС і РФ, а також необхідність зосередження на більш значущих кризах, таких як тероризм та біженці, можуть призвести до того, що деякі європейські країни розглядатимуть співпрацю з Росією як необхідну умову.

Після переговорів Держсекретаря США в Москві, західні ЗМІ заговорили про те, що «створено порядок денний, за якого Україна, а тим більше Крим, якщо не зовсім забуті, то відійдуть на другий план» («Deutsche Welle»). Зокрема, підмічено, що у Москві Керрі згадав Україну всього двічі та в таких контекстах:

1. Відповідальність за виконання мінських угод лежить на обох сторонах. До цього увага акцентувалася на Москві.

2. Говорив про Україну, коли пообіцяв відміну американських і європейських санкцій щодо Росії, як тільки мінські домовленості будуть виконані. Фактично говорив і від імені ЄС.

Про Крим не прозвучало жодного слова.

Та ж «Deutsche Welle» робить прогноз, що платити за знову знайдене порозуміння Москви й Вашингтона доведеться Києву. А «The Financial Times», начебто у розвиток цього прогнозу, застерігає: «Найкращий спосіб допомогти Україні – найголовніше – не втратити інтерес до неї».

Отже, радіючи успіхам у просуванні безвізового режиму, важливо бачити всю сукупність процесів і реалістично оцінювати перспективи для України. Щоб не сталося так, що від нас просто «відкупилися» завтрашнім безвізовим режимом.