"Это было лучшее изо всех времен, это было худшее изо всех времен..."

«Это было лучшее изо всех времен, это было худшее изо всех времен; это был век мудрости, это был век глупости; это была эпоха веры, это была эпоха безверия; это были годы Света, это были годы Мрака; это была весна надежд, это была зима отчаяния; у нас было все впереди, у нас не было ничего впереди; все мы стремительно мчались в рай, все мы стремительно мчались в ад, - словом, то время было так похоже на наше, что наиболее крикливые его представители требовали, чтобы к нему применялась и в дурном и хорошем лишь превосходная степень сравнения.»

(Чарльз Диккенс: «Повесть о двух городах», написанная в 1859 г.)

Україна кинута в чергову фазу політичної кризи. Підтвердженням цього фактично є Спільна заява Президента України, Прем’єр-міністра України та Голови Верховної Ради України (уважний читач, очевидно, відмітить, що підписи під нею визначені в іншій послідовності). Зазначу, що вона за своєю тональністю і спрямованістю перегукується з подібним Зверненням трьох керівників 2001 року. Особливо в цьому плані «вдалася» прийнята навздогін за Спільною заявою Заява членів Кабінетів Міністрів України.

Нинішні заяви, судячи з усього, покликана заспокоїти зовнішній світ щодо України та утримати коаліцію у Верховній Раді, яка забезпечує конструкцію власне влади. В цьому ряду особливо виділяється твердження, що «питання про зміну Прем’єр-міністра – не перебуває на порядку денному». Вони не містять жодних положень, в яких люди могли б знайти себе, відповіді на те, що їх найбільше непокоїть.

Продемонструвавши таким чином замкненість на собі, влада одночасно підтвердила, що все ще знаходиться в полоні самонав’язаних ілюзій, що світ, насамперед європейці, виключно в конфлікті між Україною й Росією, епіцентром якого зараз є Схід України. Що вони тільки й думають, як, за українським прикладом, знайти найдошкульніші фрази на адресу північного сусіда.

Між тим, зміну настроїв Заходу сформулював британський письменник, журналіст, редактор журналу The Economist Едвард Лукас: «… Вам не слід очікувати, що широка європейська громадськість зациклює на цьому увагу і переживає з приводу України».

Не піддаючи жодному сумніву правильність владних дій, не визнаючи щонайменших упущень і недопрацювань, заяви натомість призначають внутрішніх «ворогів української державності та демократії», відповідальних за «істеричну антивладну, антиурядову та антидержавну кампанію»: корумповані олігархи, безвідповідальні політики, політикани. Більше того, в урядовій заяві міститься майже не завуальована спроба нацькувати на них добровольчі батальйони, оскільки ті, мовляв, називають їх незаконними збройними формуваннями.

Було б добре і навіть ідеально, за наших непростих обставин, якби твердження, що «ми єдині у баченні стратегії розвитку держави», спиралось на бодай таку-сяку єдність з народом. Проте серед окреслених «першочергових завдань найближчих тижнів» немає тих, за яких могло зачепитися людське око, яке б дозволяло повірити, що нагорі таки є відчуття нестерпних умов існування більшості наших громадян.

Як критично важливим для Української держави визначено позачергове засідання Верховної Ради 17 грудня. Побоювання уряду спроб «розхитати державний «човен»… напередодні ухвалення таких важливих для долі країни, як Державний бюджет на 2016 рік та Податковий кодекс України», мабуть, є перебільшеними. Не біда, що в них далеко не всі розібралися, а ті, що розібралися, далеко не в усьому бачать позитив, що не покращуються умови для виживання людей та бізнесу, а погіршуються, що децентралізація обертається централізацією фінансів і т.п.

Фактично пропонується змиритися і прийняти ці рішення, «які вкрай необхідні для забезпечення соціально-економічної стабільності під час проведення реформ в країні», бо «саме цього чекає від нас суспільство – і в цьому наша найвища відповідальність».

Людям знову доведеться зачекати…