На зміцнення і легітимізацію
сталінського режиму, насамперед в очах світової громадськості, у свій час
«попрацювали» всесвітньо відомі моральні авторитети. Відвідавши СРСР та поспілкувавшись зі
Сталіним, вони здебільшого позитивно висловлювалися про пролетарську державу та
особисто її керівника.
Довідково: У 1920-30-ті рр. в СРСР, зокрема, побували: Бернард Шоу, Анрі Барбюс, Эміль Людвиг, Герберт Уеллс, Ромен Роллан,
Андре Жид, Ліон Фейхтвангер, Теодор Драйзер, Вальтер Беньямін, Бертран Рассел,
Джон Дос-Пассос. Не кажу вже про Джона Ріда з його знаменитою книгою.
Апогеєм їх поїздок були зустрічі зі Сталіним. Винятком виявились Андре
Жид та Андре Мальво. Вождь їх не прийняв. І через кілька місяців після
повернення до Парижу з’явилася крамольна книга Жида «Повернення із СРСР». Інші,
як правило, крамольних звітів не складали.
Тих, кого цікавить ця тема, відсилаю до публікацій: Максименков Л. Очерки
номенклатурной истории советской литературы. Западные пилигримы у сталинского
престола (Фейхтвангер и другие). – Вопросы литературы, 2004, № 2,3; Цветков Н.
Гений зла Сталин. – М.: Яуза, 2014.
І це у той час, коли в країні
розкручувався маховик пошуку ворогів (відповідно до принципу – по мірі
просування соціалістичним шляхом загострюється класова боротьба), жорстоких
репресій, які перейняли «естафету» від голодоморів, на конвеєр була поставлена
діяльність «трійок», система швидких і безжалісних розправ з тисячами і
мільйонами людей.
Щось подібне відбувається
сьогодні: союзники нинішнього українського режиму взяли на себе місію
«моральних авторитетів» і демонструють
дивовижне захоплення його реформами. Нав’язливо звучать їх твердження, що за
чотири роки їх зроблено більше і краще, ніж за увесь попередній період
незалежної України. І досягнення настільки вагомі, що їх не можуть помічати лише «ідіоти» та взагалі
погані люди (читай – вороги). Схоже, що майже увесь український народ тримають
за ідіотів. Утім, до нас ставляться так, як ми дозволяємо.
У такий спосіб Захід легітимізує
нинішню владу. Знову ж таки в очах західного світу, оскільки в Україні
переважають «ідіоти». І їм вже ніщо не допоможе побачити «позитив». Мабуть і
тоді були «ідіоти».
Звичайно, такі оптимістичні
оцінки «надихають» владу, окрім продовження всеперемагаючих реформ, і на похід
проти «ворогів» - внутрішніх і зовнішніх, які масово не помічають щастя. Не
випадково ж заговорили про п’яту колону.
А партнери України вже за
«традицією» поблажливо споглядають за розгортанням кампанії боротьби з ворогами
України, точніше – влади. Методика її багато в чому начебто скалькована з 30-х
– початку 50-х рр. ХХ століття. Хоча й більш вегетаріанська. Але сталінські
лекала! Куди важливіше для Заходу, щоб «не зійшли з курсу реформ».
Правда, щось схоже вже
намагалися апробувати на початку ХХI
століття. Пам’ятаєте: «змову пенсіонерів з Чернігівщини». Тоді вистачило глузду
не розкручувати цю нісенітницю. Але зараз ситуація кардинально інша – воююча
країна. Скрізь вороги. Отже, все повинно зійти, а головне – налякати опонентів
влади, навернути до неї, якщо не прихильність, то співчуття. Вже хоча б тому,
що її представників з одного гнізда, які домовилися триматися купи, «планували
позбавити життя». За те, що вони на першій лінії боротьби за народ і Україну.
Насправді ж реалізуються сценарії виборчої кампанії на основі так складно
сконструйованих домовленостей. І тут вже не до «високих
матерій», на озброєння взяли апробовані методики. Головне – результат. Без
нього – ніяк…
Але чомусь забули відому
істину, зафіксовану Гегелем: історія повторюється двічі: перший раз як
трагедія, другий раз — як фарс.
Комментариев нет:
Отправить комментарий