ВИЗНАЧИТИСЯ: ЩО МИ ХОЧЕМО?

Останні соціологічні дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова фіксують гнітючу картину суспільного стану.

По-перше, 2/3 і більше людей не довіряють основним інститутам та персонам держави. Зауважу, що дещо раніше саме такий показник ставлення до попереднього уряду спонукав Президента закликати Яценюка до відставки.

По-друге, глибокий песимізм і зневіру людей, які не бачать виходу ані в масових акціях, ані в дострокових парламентських виборах, а відповідно не готові в критичній кількості до активної участі в них.

І це при тому, що останні два роки Україну тричі зводили на вибори і чи не все у нас вирішувала вулиця. З нею все пов’язувалося і їй підпорядковували основні дії нинішньої влади. Вона розбещувала і їй догоджали. З неї, як з конопель, вистрибували чергові «провідники народу».

Дуже швидко відбулося повернення наших людей до свого головного капіталу – страждань. Схоже, що це єдине, що ми з регулярністю вміємо відтворювати. І відтворюємо. Що аж ніяк не конвертується в нормальне життя, в нормальну країну. Просто вкотре кульгаємо до поразки.

Країна, в якій не вірять в ніщо, не може бути успішною. Замість позитивних перемін вона приречена на переродження. Замість перемоги народу, на те, що її хтось завойовує.

Погодьтеся: нині відчуття таке, що не народ переміг, а що нас вкотре завоювали. Що далі, то більше відбувається якийсь особливий негативний відбір тих, хто виступає від імені народу.

Сьогодні на наших очах формується майбутнє світу. Ми ж, замість того, щоб долучитися до його формування та до вбудови в нього України, втягнуті у боротьбу з минулим, зведення з ним рахунків.

Чи усвідомлюють нинішні реформатори, як буде виглядати країна, яку вони хочуть створити?

Думаю – ні! Маємо імітацію нового устрою, а насправді відтворення того, що було перед цим. У гіршому варіанті.

І наостанок: ГУЛАГ був реакцією на людей, які не сприймали, не любили і ненавиділи владу. Зараз, коли тотально також не сприймають владу, її потрібно змінювати чи будувати ГУЛАГ.