ІНФОРМАЦІЙНА ШОКОВА ТЕРАПІЯ

Немає нічого гіршого, ніж жити в епоху змін. Ця, безсумнівно, підтверджена мудрість із піднебесної знаходить сьогодні своє яскраве  і, на жаль, руйнівне підтвердження у нашому українському сьогоденні.

Шокова терапія для нас має риси не лише тарифної політики, а  й інформаційної. Злиденність і нужденність обертаються радикалізацією, що сповна надихається мінорністю українського інформаційного простору. Схоже, що засоби масової інформації змагаються за тиражування якомога більшої кількості новин, перевантажених ненавистю, нетерпимостю, ворожнечою, помстою або такими, що апріорі не відповідають рівню важливої інформації. У величезному середовищі українських інтернет видань більшість новин схожі на зведення із фронтів. Виникає відчуття спотвореної реальності, що породжує відчуття приреченості до власної злої долі. Інколи днями обсмоктують те, що взагалі не заслуговує жодної уваги.

Таке враження, що з кожного телевізійного екрану, з кожної інтернет-сторінки та кожного друкованого видання ведеться одна й та сама трансляція – «Радіо Руанди». Мають попит будь-які висмоктані з пальця повідомлення. Вони ж подаються як прояв обізнаності, потрібності найвищого патріотизму й переконаності, що без цього люди жити не зможуть. Різного роду ток-шоу заповненні такими собі «аналітиками», які професійно працюють у ролі ретрансляторів новин з відхожих місць, а заодно й найзбоченіших відтінків ненависті. Це представники тієї «рішучої» армії, про яку чітко висловився класик: «Уся військова пропаганда, усі крики, брехня і ненависть, виходять завжди від людей, які на цю війну не підуть».

Навіть перемогу на пісенному конкурсі «Євробачення» звели до суто політичного протистояння і чергову «фронтову перемогу».

Водночас не має жодного повідомлення - носія життєствердного, емоційно позитивного змісту. Очевидно, що їх немає. Відтак, взялися до найлегшого: суспільство привчають до поганого, до постійного страху, крихкості людського життя, невпевненості та безнадії. Наслідком такого негативного впливу є навертання людини до втрати основних ознак позитивної психології.

 «За останні десять років нам цією пропагандою так продзиготіли вуха, що важко було розчути що-небудь інше.  А особливе те, що не кричить на площах : голос сумніву і голос совісті.» (Ремарк).