Ще 4 листопада
2015 року на засіданні Президії НАН України науковим керівником
Навчально-наукового комплексу «Інститут прикладного системного аналізу» М.Згуровським
було презентовано наукову доповідь про середньострокові (до 2020 р.) та
довгострокові (до 2030 р.) перспективи розвитку економіки України. До її
підготовки було залучено 112 експертів, математиків і аналітиків. Доповідь
видано накладом в 1 тис. примірників.
На превеликий
жаль, вона не набула належного резонансу. Як через ненаполегливість НАН України
у доведенні результатів дослідження до широкої громадськості, так і через
небажання влади поширювати неприємні для неї оцінки, висновки й сценарії.
Щодо оцінок,
то вони такі:
- відсутність
стратегічного бачення перетворень в країні;
- наростаюча
корупція (до 14% ВВП), тіньова економіка (52%), контрабанда, яка сягає
практично в один річний бюджет держави;
- невдала
фіскальна політика;
- погіршення
ведення бізнесу навіть у порівнянні з попереднім режимом;
- повільна і
несистемна дерегуляція та зростання державних витрат, що веде до
розбалансування й стагнації економіки;
- загроза
енергетичній безпеці через нереформування НАК «Нафтогаз України»;
- збіднення
населення у 2-3 рази, обвал гривні, прискорення руху до боргового зашморгу;
-
деіндустріалізація економіки.
Узагальнюючий
наслідок – запрограмований рух до
занепаду.
Визначено
чотири можливих сценарії до 2020 р.:
-
оптимістичний (ймовірність 10%);
-
консервування кризи (50-60%);
- суверенний
дефолту (40-50%);
- колапс
(10%).
Сценарії до
2030 р.:
- збалансований
розвиток (умовна ймовірність – 20/10%);
- чужа
суб’єктність (50/60%);
- сіра зона
(30/60%, 50%);
-
дезінтеграція (10/50%, 10%).
На думку розробників, такі сценарії, зокрема, «можуть
використовуватися людьми, що приймають рішення на рівні держави … для
розроблення раціональної політики та конструктивних планів
соціально-економічного розвитку України на зазначених часових горизонтах».
Звичайно, для цього потрібно хоча б познайомитися з результатами роботи кваліфікованого і, що не менш важливо,
політично незаангажованого колективу (наводжу реквізити: Форсайт економіки
України: середньостроковий (2015–2020 роки) і довгостроковий (2020–2030 роки)
часові горизонти / наук. керівник проекту акад. НАН України М. З. Згуровський
// Міжнародна рада з науки (ICSU); Комітет із системного аналізу при Президії
НАН України; Національний технічний університет України «Київський
політехнічний інститут»; Інститут прикладного системного аналізу НАН України і
МОН України; Світовий центр даних з геоінформатики та сталого розвитку. — Київ
: НТУУ «КПІ», 2015. — 136 с.).
Мало віриться
в те, що це відбудеться за нинішнього безладу у владі та політичному
середовищі. Кабмін в особі А.Яценюка невпинно торохтить про реформи і
безальтернативність йому та його курсу, зверхньо закликає політсили до діалогу
та відновлення коаліції, але неодмінно на його умовах. У свою чергу партії та
фракції, першочергово «акціонери» цього Уряду, знову, як і два роки тому,
викидають гасло «Україна в небезпеці». І обпльовують один одного, переконуючи у
такий спосіб не стільки в правильності своїх позицій, а для імітації своєї сили
та заглибленості у людські проблеми й долю України.
Держава
тріщить і розвалюється. Існує за інерцією. Зрозуміло, що боротьба за владу,
особливо в кризові моменти, - явище неминуче. Але чи задумуються ті, хто
вчергове просуває себе в переможці, ким і чим вони будуть управляти в
результаті піррової перемоги і що залишиться від країни після їх перемоги.
Те, що
відбувається у владі та політиці, особливо в останній час, створює враження
безглуздого «страшного суду», в якому всі учасники одразу є і суддями, і
прокурорами, і обвинуваченими. Люди небезпідставно все частіше говорять про те,
що в Україні немає розумних і чесних політиків. Адже вони судять по тих, хто
намагається задавати тон в країні. Злодії у владі – найбільш вживані слова в
людському середовищі.
Чому так
відбувається?
На мою думку,
одна із причин цього (на яку ще не звертали уваги) полягає у тому, що сьогодні
місію лідерства присвоїли собі особи, які одним махом остаточно добили
радянську систему – від економіки до символів. Але ментально, попри те, що
натренували язика на реформаторську риторику та проголошенні західних
цінностей, ментально залишилися керівниками радянського штибу
В результаті
маємо драматичну ситуацію: управляти навіть так-сяк не можуть, бо радянського
вже не залишилося. Нового ж в силу зазначеного творити не здатні. Проте хочуть,
щоб їх любили, поважали і боялися, як це було раніше. Не розуміють, що
суспільство вже зжило страх і демонстрацію людської неповаги до них сприймають
як ледь не інспіровані підривні дії.
Бурхливі
словесні заклинання і імітації державотворення лише підсилюють трагікомічність
ситуації, в яку завели державу за ці два роки «горбачови» його пізньої доби.
Чого варті лише перегукування через телеканали перших осіб, які нагадують
сусідів, що з’ясовують стосунки через паркан.
Звичайно, не помиляється
той, хто нічого не робить і що дуже мало тих, хто робить висновки та вчиться на
чужих помилках. Але в нас, що зроблять – помиляються. Уряд – в реформах, народ
– в виборі. Утім, іншого важко й очікувати, якщо середовище не сприяло
вихованню самостійності та відповідальності за вибір, поваги до особистості,
усвідомлення прав людини, справедливості і т.п.
За таких
обставин можна навіть припускати, що Україна почувала б себе краще, була б у
меншій небезпеці, якби нічого не робили.
Ми ще ніколи
не потребували жорстко вивірених та мужньо-правдивих оцінок, як сьогодні. Але
ніколи ще наші оцінки, заключення та плани не вирізнялися такою
безвідповідальною поверховістю й безграмотністю, як сьогодні. За
просторікуваннями про без альтернативність проголошеному реформаторству нічого
немає. Лише безодня.
«Серпентарій
політичних однодумців» переймається не країною, а тим, як збитися в нову-стару
«зграю товаришів», щоб визначити зручний Уряд та зберегти (а бажано посилити)
вплив на економіку, контроль над фінансовими потоками.
Кричати про
загрози країні так само контрпродуктивно і навіть злочинно, як кричати
пожежа-пожежа і не намагатися стати на боротьбу з вогнем.
Перше, що
потрібно зробити – це припинити словоблуддя, починаючи з найвищого політичного
рівня.
Друге – чітко
заявити перед усією країною Президенту, Уряду і Верховній Раді до якого стану
доведена країна, хто нестиме відповідальність, які реально ресурси залишились і
чому, як далі буде організовано життя.
Третє –
визначити найболючіші точки, на яких будуть зосереджені основні ресурси.
Відповідно переглянути бюджет, сконцентрувати усі наявні можливості на найневідкладнішому.
А саме: охорона здоров’я, пенсіонери, діти й молодь, оборона держави, безпека
людей. Відкласти фінансування усіх новоутворених структур, припинити створення
будь-яких нових структур.
Скажімо, як
можна миритися з півмільярдним фінансуванням парламентських партій і створенням
для цього відповідної агенції. На практиці маємо те, що олігархи переклали
фінансування своїх бізнес-проектів під виглядом партій на державу.
Захисникам
цієї новації слід запропонувати повернутися до цієї теми після нових
(чергових-позачергових) виборів, щоб люди знали: вони обирають тих, хто буде
фінансуватися потім з їх кишень. Можливо тоді робитимуть більш усвідомлений
вибір.
Визначивши
пріоритети та переглянувши бюджет, треба сформувати новий Уряд для виконання
відповідної роботи. Він потрібен під завдання, а не під чергові квоти для
фракцій.
Люди повинні
побачити, що влада відчуває країну. Якщо влада і суспільство не стануть хоча б
союзниками, Україну очікуватимуть нові потрясіння. До речі, в доповіді
наукового співтовариства наголошено: «… зараз єдина надія на гідне майбутнє
України може покладатися лише на її народ».
Що це –
передбачення нового вибуху народного невдоволення?! Відповідь – за владою…
Комментариев нет:
Отправить комментарий